Відкриття «Джонсонюка» та викриття Трампа: які політичні новини викликали резонанс.

Назва мемуарів колишнього прем'єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона «Unleashed» може бути дослівно перекладена як «розв'язаний», але ближче за змістом – «зірваний з повідка». Очевидно, назва вказує на стан автора, який, позбувшись тягаря високого чиновника, без жодної самоцензури розповідає про геополітичне закулісся. Зазначимо, що це не перша книга Джонсона – раніше він написав біографію Черчілля, історію Лондона, працю про Римську імперію та художній роман.

Свою нову книгу «Джонсонюк», як часто називають екс-прем'єра Великобританії в Україні, він написав у жанрі апології – це розповідь про основні віхи його політичної кар'єри від мера Лондона до лідера Консервативної партії та голови уряду. Дуже показово, що епілог є оповіддю про останню зустріч з королевою Єлизаветою II на початку вересня 2022 року. Королева, нагадаємо, померла через два дні, і саме пан Джонсон був одним з її останніх відвідувачів. На той момент його відставка з прем'єрського поста вже була визначена, проте він, за власним визнанням, не таїв зла на своїх опонентів, а королева, за його словами, підтримала його філософський настрій, зауваживши лаконічно: «Ображатися безглуздо».

Тим часом, 700 «з хвостиком» сторінок мемуарів – наочне свідчення того, що Борис Джонсон не прислухався до поради покійної Єлизавети II, адже у своїй книзі він постійно завдає ораторських ударів усім своїм кривдникам, яких без обмежень називає своїми ворогами. Серед них опинилися і лейбористи, «злили» Джонсона під час BREXIT, і консерватори – запеклі противники цього процесу. До речі, саме Брексит є лейтмотивом книги, у якій червоною ниткою проходить пристрасна аргументація проти Європейського Союзу та його прихильників у Великобританії. Власне, через болісну зацикленість на цьому кейсі, у книзі залишається мало місця глобальній політиці. Але воно – місце – все ж є. Наприклад, у розділі, присвяченому двом рокам Джонсона на посаді міністра закордонних справ, є глава «Путін-отруйник». У ній екс-глава британського уряду розповідає, як він побачив у замаху на колишнього розвідника Сергія Скрипаля та його доньку Юлію виклик офіційному Лондону і організував міжнародну відповідь у вигляді висилки 150 російських дипломатів з країн-членів НАТО та їх союзників.

Висилку цих персонажів Борис Джонсон представляє як велику дипломатичну перемогу і присвячує їй кілька сторінок своїх мемуарів. За його словами, цей дипломатичний епізод є пробудженням Заходу після тривалої сплячки, оскільки раніше «великі політики дивилися крізь пальці на акти агресії з боку Росії, від вбивства Олександра Литвиненка до анексії Криму, окупації частини Донбасу та інтервенції в Сирії».

При цьому Борис Джонсон робить камінг-аут. Зокрема, він згадує, як читання Достоєвського, вивчення російської мови та шкільна поїздка в СРСР з дегустацією морозива та горілки зробили його русофілом. «Я любив Росію – в тому сенсі, що я любив російську мову, культуру, літературу, живопис і ландшафт», - зізнається екс-господар Даунінг-стріт, 10. Він також згадує, що після розпаду «совка» йому здавалося, що Росія звільнилася з полону «ленінізму-сталінізму» і незабаром повернеться в родину європейських держав. «Тоді було значно простіше бути русофілом, оскільки Росія як держава здавалася серйозно послабленою, а леденяче душу відчуття ядерної загрози практично зникло», - пише Джонсон.

«Коли в Кремлі Бориса Єльцина змінив колишній офіцер КГБ, британські еліти не поспішали сприймати його всерйоз. Ставлення до Володимира Путіна під час його єдиного офіційного візиту до Британії у 2003 році не можна назвати інакше як покровительським», - акцентує колишній британський прем'єр у своїх мемуарах.

«Тим часом, Путін із підозрою дивився на розширення НАТО на Схід і чим далі, тим більше бачив у ньому загрозу для Росії. Відчувши слабкість Альянсу після провалу військових операцій США та союзників в Іраку та Афганістані, він анексував Крим. Захід же, замість рішучого опору, ввів сміховинні санкції і не придумав нічого кращого, ніж Нормандський процес, який поставив знак рівності між Києвом і Москвою, тобто, між жертвою і агресором. У ньому Франція і Німеччина поводилися як психотерапевти, що намагалися примирити сварливих подружжя, кожен з яких по-своєму правий», - підкреслює Борис Джонсон.

Екс-глава британського уряду висуває цілу низку можливих причин, чому кремлівський диктатор вирішив розпочати повномасштабне вторгнення в Україну: відчуття загрози з боку НАТО, ностальгія за СРСР і побоювання, що успіх демократичної України призведе до повалення його влади в Росії, а також вплив війни на ціни на нафту.

До речі, виявляється, Джонсон лише один раз зустрічався з Путіним, і це сталося на полях міжнародної конференції по Лівії у 2020 році. Переказ їхньої останньої телефонної розмови перед вторгненням не містить нічого особливо примітного: російський диктатор повторював свою заїзджену до дір мантру про загрозу РФ у разі вступу України в НАТО, Джонсон відповідав, що Альянс – це, перш за все, оборонна структура. Врешті-решт, що б не рухало Путіним, у пана Джонсона немає сумнівів у тому, що його пресловута «спецоперація» має виключно чорнобілий характер, де немає місця напівтонам. «Путін представляє зло, а Україна – добро, і моральний обов'язок Європи – її підтримати», - пише Джонсонюк. Він у деталях розповідає про те, що його симпатія до України народилася під час поїздки в Київ, коли він був міністром закордонних справ. Зокрема, Джонсон згадує, як пив тоді з ветеранами, які відбивали російську агресію на Донбасі з 2014 року, і зустрічався з вдовами загиблих там воїнів. «Мені було ясно, що після тридцяти років незалежності українці обирали свій шлях – подалі від Москви і в бік плюралістичної, відкритої, західноєвропейської моделі суспільства», - пише екс-прем'єр Великоб